Сергій Лефтер – журналіст-фрілансер, який кілька тижнів провів у полоні бойовиків так званої «ДНР». Пройшовши Майдан як громадський активіст, він поїхав до Криму, висвітлював анексію української автономії. Звідти вирушив на Схід, фіксуючи становлення терористичного руху на Донеччині. Сергія захопили, коли він у Слов’янську передавав телефоном інформацію до редакції. Бойовики запідозрили журналіста у шпигунстві на користь української влади, принагідно звинувативши його у причетності до «Правого сектора». Наказ про полон віддав особисто «народний мер»-керівник бойовиків В’ячеслав Пономарьов.
«Вони дуже добре опрацьовані російською пропагандою»,- каже Сергій про своїх захопників. За його словами, серед них у Слов’янську «дуже багато було місцевих, які за останні 20 років чули лише про те, що Донбас є унікальним, він годує всю Україну, а всі, хто живе з іншого боку України, - вороги».
І цю пропаганду, каже журналіст, місцеве населення роками споживало від місцевих ЗМІ.
«Можна було б звинувачувати російську пропаганду, що вони так добре попрацювали, але ми знаємо, що попаганда без якогось базису, фундаменту не може просто так працювати. Відповідно, люди, які повелися на цю пропаганду, – у них було вже закладено ненависть до «західняків» і до київської влади».
Нині ж українські ЗМІ не говорять про те, що стало першопричиною подій на Сході, каже Сергій Лефтер. За його словами, медійники не повинні гребувати журналістськими стандартами навіть в умовах війни. Тож, подаючи сторону керівництва держави, АТО, українських бійців, журналісти повинні висвітлювати й іншу позицію, по той бік «фронту».
Нині ж небезпека для репортерів є не лише на Сході, а в центрі Києва, де останнім часом зазнали нападів від майданівців. Торік у грудні Сергій звільнився з Першого національного через цензуру новин про Євромайдан і потім проводив там увесь час, переживши гарячі дні 18-20 лютого. Нині ж ві певен, «справжні» майданівці займаються важливішими справами, аніж життям в наметовому містечку. А розмови про «я на Майдані стояв» вважає подібними до болісно знайомих зі Сходу розмов про те, як «дєди воєвали».
