Письменник не зобов'язаний нікому нічого? А продавець? Лікар? Учитель? Президент? Депутат? Усі ми люди і це наша суть. Ми справді не зобов'язані нікому нічого, та зате думаємо, що всі зобов'язані в тій чи іншій мірі нам - це ознака часу, розкутого й аморального. Та він народить інший час, з певними вимогами до людини, людству набридне така тілесна вільність. Людство шукатиме цінності, котрі б утверджували іншу свободу - рівності у правах та обов'язку, самореалізації таланту та здібностей. Брутальність та беззаконня народить бажання будувати суспільство суворого дотримання законів і моральних правил. Нехай це мрія, та мрійливість - складова людської психіки, і необхідно дбати про її здоров'я.

Чи зникне література? Будуть злети і падіння інтересу людства до мистецтва, поки воно існуватиме, проте вимоги до мистецтва слова зазнаватимуть змін. Людині завжди найцікавіші знання про людину - іншу та саму себе. Чи багато ми про це знаємо з літератури сьогодні? Мало, тому є горизонти. Мало пошуків форми й змісту. Андрухович мені був цікавий у 8о-тих роках - політ думки, оригінальні образи в метафористиці і без матів. Думаю, в нього є потенціал, та треба стати молодим - не в прямому значенні, звичайно, бо справа не у фізіології, а в психологічному сенсі, треба ні на кого не звертати увагу, а бути самим собою. А це важко.Важко бути чесним і розкутим без гнилих слів, що, наче фіговий листок, прикриває духовну оголеність. А чого тільки немає в нашій душі! тому й сниться те, про що можеш лише думати.

Через літературу йде обмін духовною інформацією та утвердження моральних принципів. тому Слово має надто важливу роль, аби письменник використовував його як засіб звільнити себе від комплексів чи "підіграти" читацькій публіці. Я гидуюсь нецензурщини як ганебного полону, що пропонує гвалтування й розтління в усіх відношеннях: немає слів - скажи матом! Немає виправдань, бо коли вбивають, то теж шукають мотив. Мудрість треба плекати, а дурне само собою вискакує з людини як непотріб.