20-й Форум видавців у Львові. Круглий стіл "Існування критики у сучасних медіа формах і використання відео, блогів та інших засобів адекватних часу для залучення аудиторії" (в межах проекту «Контекст-2: школа літературної критики і книжкової журналістики».
ЮРІЙ ІЗДРИК:
«Я не хочу більше мати справу з видавництвом. Це без сенсу абсолютно. Я й так публікую книжки по ходу їх написання, то чого я не можу їх потім вивішувати в Інтернет для вільного скачування? Якщо в мене є тисяча з копійками тих фоловерів, то це і є моя найвідданіша аудиторія, для якої я за логікою повинен спростити доступ до своїх текстів всіма можливими способами…»
«Ну і крім того, задоволення оці «нижньочакрові», потреба в лайках ідіотських – воно душу гріє. Крім того, аудиторія моя фільтрована. Мої віршики виступають певним фільтром. І які б там фріки не були, але я чітко знаю, шо це не мухи. Бо я знаю, який продукт я продукую, тому мухи на нього не летять».
ОТАР ДОВЖЕНКО:
«Я почав писати для «Телекритики» в 2005 році. Це був період, коли людей, які користуються Інтернетом, переважно вважали програмістами… В середині двотисячних, це була газетна журналістика, перенесена в Інтернет. Потім почало з’являтися розуміння, що от сюди можна вставити картинку, а сюди кесь мультимедіа. Хоча, в мене до мультимедіа ставлення двозначне. Не намагайтеся зробити все мультимедіа…».
«Для того, щоб увійти в середовище соціальних медіа, видання мусить стати людиною. Бо учасниками соцмереж є люди. І коли «Телекритика» намагалась увійти в соцмережі, я спостеріг таку штуку: спроби транслювати щось автоматично не мають ніякого сенсу. Люди хочуть бачити людину… Як би ми яко журналісти не намагалися бути відстороненими, згідно з журналістськими стандартами – публіка соцмереж хоче чути суб’єктивну думку, коментар».
«Люди намагаються писати простіше, коротше. Читати «простирадла» аудиторія відвикає. Ще кілька років тому в «Телекритиці» поставало питання, щоб писати вижимку, конспект тексту – і давати лінк на сам текст. Я, звичайно, не міг погодитися, що з моїми текстами будуть таке робити. Але зараз у багатьох західних виданнях я щось подібне й бачу».
«Найголовніші дві валюти в інтернеті – це час і увага… Відповідно, щоб тебе прочитали, ти мусиш вкластися в той час, який є в людини, за умови, що ти зумів привернути і втримати її увагу. Для привернення і втримання уваги є різні методи. Але якщо в людини нема часу – то навіть найкращий текст вона відкладе на потім, і це «потім» не настає ніколи. Ми лишаємо відкриті оці вкладочки в браузері, кудись в закладки лінки кидаємо – але ніколи це не прочитаємо. Тому онлайн-журналістика і медіа-критика до цього пристосовуються».
«Ці зміни є незворотні, і все вже не буде так, як в часи газет. Але я не думаю, що текст, в якому ясно, чітко і необхідною кількістю потрібних слів висловлена думка, колись перестане бути актуальним. Тому що є певна критична кількість слів, яку вже не можна скоротити для того, щоб думка була повною».
ВІРА БАЛДИНЮК (
pani-grunia)
"Facebook зараз не дає жодних шансів, що тебе почують чи побачать. Якщо в тебе мільйон контактів, це не значить, що хоча б третина побачить, що ти сьогодні написав. А завтра про це вже ніхто не згадає. Тому що три години життя цього тексту максимум... ЖЖ був добрий тим, що в ньому була архівація. А архівація дуже важлива для ЗМІ електронних, тому що це найперше, що робить їх довготривалими... І цей архів дозволить текстам жити не рік і не два, а значно довше, і так само полегшить перехід на нову платформу вашого видання".
"Відео - це дуже корисна річ для документації всього, що робить якась критична платформа. Щоб це залишалося в часі - для архіву так само важливо. Але зі спілкування з читачами ми зрозуміли, що відео це дуже незручно насправді. Це річ, яку ти не можеш прочитати по діагоналі, як текст. Відео ти мусиш дивитися від паочатку до кінця, або ти щось пропустиш дуже важливе..."
