"В чому документальне кіно класне - воно дає певну свободу, ти можеш займатись ним коли завгодно. І це не потребує особливих фінансів. Можно просто брати камеру і знімати", - говорить Катерина Горностай. Нещодавно у рамках цьогорічного Docudays UA її стрічка "Між нами" брала участь у одній з конкурсних програм фестивалю, а раніше - у конкурсах "Молодості" і "Кіношоку".
"Між нами" - автобіографічне кіно, перша курсова робота Катерини після півроку навчання у школі відомого російського режисера Марини Разбєжкіної. Фільм фактично виріс з самого життя авторки, розуміння, що у великій кількості знятого матеріалу можна побачити кіноісторію, з'явилось у неї в процесі.
"Між нами" складається переважно з крупних планів. "У меня просто один об'єктив, і я намагаюсь підійти якомога ближче, щоб звук добре записався",- так режисерка пояснює естетику свого фільму всупереч рекомендаціям деяких авторитетних наставників говорити, що така особлива кіномова - результат її свідомого вибору та наполегливої роботи. Втім, Катя зауважує, що їй подобається роздивлятись людей зблизька і свій об'єктив вона справді вибирала свідомо.
"Мені здається, в Україні мало чого робиться. В цьому якраз проблема України. В Москві є цілий прошарок людей, які займаються документальним кіно. Є субкультура, в якій всі ці люди варяться, і є певний рівень, до якого ти прагнеш, коли ти там вчишся. А в Україні, у мене складається враження, всі такі одінокіє воїни. Це проблема - що у нас немає цієї субкультури, школи, де ми би могли всі разом вчитися, допомагати один одному. Якщо така школа з'явиться, то з'являться й багато людей, які будуть дивитись по-різному, робити по-різному і це все буде мейнстрім. ті течії, які є, ніби пруть в одному напрямку, і це вважається українським кіно. А мені здається, якраз в різномаїтті має бути сила",- каже Катерина Горностай.
